Є така думка...

"У дитини сто рук, сто думок, сто варіантів мислити і розмовляти...

Сто способів думати, гратись і любити...

Сто радісних почуттів, щоб співати і розуміти...

Сто світів, щоб здійснювати відкриття...

У дитини сто мов, але в неї вкрадуть 99 з них...

Школа і культура відділять голову від тіла...

Вони вчать - думати без рук, робити без голови, слухати мовчки, розуміти без радості, а любити і дивуватись - тільки на Великдень і Різдво...

Вони вчать - відкривати вже існуючий світ, а 99 із ста світів - крадуть...

Вони вчать - праця і гра, реальність і фантазія, наука і уява, небо і земля, розум і мрії - речі, які ніколи не поєднаються одне з одним...

Вчать, що немає ніякого "сто"...

А дитина каже: так буває..."

(переклад пісні Лориса Малагуцці)